вутлий
ВУ́ТЛИЙ (рідше У́ТЛИЙ), а, е.
1. Який не є надійним знаряддям пересування (про човен і т. ін.); неміцний, благенький.
Крихітна їхня степова комуна нагадувала вутле суденце в розбурханому морі (Ю. Яновський);
Вдвох на вутлому поромі Дін ми з ним перепливли (Л. Первомайський);
Утлу шлюпку кидало з хвилі на хвилю, несамовито жбурляло в прірву (В. Кучер);
Посуд був такий вутлий на вигляд, що до нього й пучкою страшно торкнутися (Є. Гуцало);
// Який має непривабливий вигляд; старий, потертий, убогий.
Під пахвою він тримав вутлий, засмальцьований парусиновий портфель (І. Кириленко);
– За вівцями походити днину нелегко, а ще коли не дуже ситий і одежина на тобі утла. Звісно, батрацьке щастя... (В. Гжицький);
Адже оті трухляві білі колони, що стоять біля ґанку, напевно було задумано, щоб якось поліпшити зовнішній вигляд вутлого особняка... (М. Чабанівський);
– Млин вутлий, старий, подме вітер – скрипить (Григорій Тютюнник).
2. розм. Якому чогось не вистачає; слабий, недорозвинутий.
[Полковник:] Що це ти, доню, сьогодня [сьогодні] якась вутла? [Марина:] Голова трохи болить (М. Кропивницький);
Так без роси, на спеці у пустині І хиріє, і в'яне вутлий цвіт! (М. Старицький);
– Тут люди, бачиш, якісь вутлі, тонкошкірі (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)