віадук
ВІАДУ́К, а, ч.
Міст через яр, провалля, ущелину, залізничні колії і т. ін.
Авто майнуло через віадук і зникло в гущавині парку (Ю. Смолич);
Ще хвилина – й поїзд пірне під навіс і в тіні віадука сховається від сліпучого сонця (І. Муратов);
Над водоспадом вигнувсь віадук (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)