віадук
ВІАДУ́К, а, ч. Міст через яр, провалля, залізничні колії тощо.
Авто майнуло через віадук і зникло в гущавині парку (Смолич, І, 1958, 87);
Над водоспадом вигнувсь віадук (Дор., Єдність, 1950, 52);
Ще хвилина — й поїзд пірне під навіс і в тіні віадука сховається від сліпучого сонця (Мур., Жила.. вдова, 1960, 165).
Словник української мови (СУМ-11)