відволога
ВІДВОЛО́ГА, и, ж.
1. діал. Відлига.
Відволога була у розпалі. Із сосон падав тяжкий, мокрий сніг (із журн.).
2. рідко. Те саме, що воло́га 1.
Повітря було насичене туманною відвологою (із журн.);
* Образно. Заснув він, вичерпавши пал; Та тільки сонна одволога Йому торкнулася чола, Сусіда постать увійшла (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
Словник української мови (СУМ-20)