відворот
ВІДВОРО́Т, ВІДВОРІ́Т, ро́ту, ч.
1. діал. Відступ.
Відворот монголів швидко перемінився на .. безладну втіканину (І. Франко);
Печеніги .. збагнули дуже швидко, що по тому боці Стугни нема вже вартових та що Олешич ладиться до відвороту, а не до нападу (Юліан Опільський);
– Вістка про зречення Фрайтага тепер облетіла всі наші частини й тепер іде загальний відворот... Все біжить... (І. Багряний).
2. Викликання за допомогою певних магічних обрядів, а також певного зілля почуття неприязні, огиди до когось; протилежне приворот.
– Та мені й не треба [привороту], – лицемірно мовила Екбаль і навіть позіхнула трошки при тому, – мені вже скоріш відворіт потрібен (Леся Українка).
3. Те саме, що зако́т.
Він бере Макса за відвороти блузи й ніжно, благальне [благально], заклопотано вдивляється в лице його (В. Винниченко);
Гаркуша прибігав з контори, з годину топтався у корівнику в своїх білих, з одворотами, валянках (І. Рябокляч);
Петро приходив у тому одязі, в якому був під час бою – зеленому каптані з червоними відворотами, зелених панчохах, старому капелюсі, з списом у руці (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)