відгороджувати
ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГОРОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док., кого, що.
1. Парканом, тином, стіною і т. ін. відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь.
Євдоким спокійно виходить із хати, дверима відгороджує від себе жінчину лайку (М. Стельмах);
Смутний і невеселий сидів собі [Забрьоха] на лавці, у новій світлиці, що відгородив від противної хати (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дід Харко .. кожного вулика сам довів до пуття, поставив на новому місці, одгородив од скотини (Ю. Яновський);
* Образно. Вечір вже господарював у Вербівці, густо розкидав тіні, одгороджуючи від людей сонце (А. Іщук);
// Відокремлювати, відділяти собою кого-, що-небудь від когось, чогось.
Од .. грубки до другої стіни йшла з вирізками перегородка і одгороджувала хату од кімнати (О. Стороженко);
Глибока розколина в кризі відгородила мандрівників зовсім від берега (М. Трублаїні).
2. перен. Позбавляти зв'язку когось із ким-, чим-небудь; відокремлювати.
Все ще утішає [бабуся] своїх маленьких онучат, все казкою відгороджує їх від незнаного лиха (П. Воронько);
Діти відгороджували її від минулого назавжди, навіки (П. Загребельний);
Щось розмежувало й відгородило мене з батьком від тої нашої матусі – чи піп у чорних ризах та дяк з півчими, чи сама невблаганна смерть, що послала їх забрати від нас матусю (І. Багряний);
Учитель Степан Васильович Левченко .. не відгородив себе од мужика ні вченою погордою, ні формою, ні пихатим словом (М. Стельмах).
◇ (1) Відгороди́ти / відгоро́джувати му́ром (стіно́ю) від кого – чого і без дод. – повністю ізолювати кого-, що-небудь від когось, чогось, позбавити когось чого-небудь.
Царський уряд робив усе, щоб відгородити височенним муром невмируще слово Кобзаря від трудящих мас (із журн.);
Є інша культура, без пари й електрики. Та, що наближує людину до людини, не відгороджує мурованими стінами, знає ціну людського слова (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)