відгризатися
ВІДГРИЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДГРИ́ЗТИСЯ, зу́ся, зе́шся, док.
1. Гризучи, звільнятися від прив'язі.
Хоч прив'яжи, то одгризеться (Номис).
2. Кусаючись, захищатися.
У сліпій люті хлопець і тут ще відбивався руками й ногами, відгризався зубами, мов зацьковане звіря (О. Гончар);
Вовк відгризався від собак.
3. перен., розм. Захищаючись, на чию-небудь лайку відповідати лайкою.
Солоха ж сама не знала, за що її лають, проклинають і то одгризалася, то одмовчувалася (Панас Мирний);
// Захищатися від присікування, причіпок.
Вона... відгризається від докорів старої свекрухи (І. Франко);
В пізню ніч Зіна, Вася і “той” сміялися вдоволено над Климом. А Клим відгризався (Мирослав Ірчан);
Як напало на мене сім зарічанок, а я сама, то насилу відгризлась (Номис);
Найперше до Масі вчепилась: – То ти, каже, вкрала [гроші]? Та ця не далась: зараз відгризлася (А. Свидницький).
4. перен., розм. Оборонятися, відбиватися.
– Взяти фортецю голими руками – це фантазія. Ворог зубами відгризатиметься в кожному закутку (Іван Ле);
Тоді він вирішив послати сержанта Чохова на лівий край, де, як було чути по стрілянині, хтось відгризався (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)