відгризатися
ВІДГРИЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДГРИ́ЗТИСЯ, зу́ся, зе́шся, док.
1. Гризучи, звільнятися від прив’язі.
Хоч прив’яжи, то одгризеться (Номис, 1864, № 3333).
2. Кусаючись, захищатися (про тварин).
Вовк відгризався від собак; *Образно. — Взяти фортецю голими руками — це фантазія. Ворог зубами відгризатиметься в кожному закутку (Ле, Міжгір’я, 1953, 541).
3. перен., розм. Захищаючись, на чию-небудь лайку відповідати лайкою.
Солоха ж сама не знала, за що її лають, проклинають і то одгризалася, то одмовчу-валася (Мирний, І, 1954, 63);
// Захищатися від присікування, причіпок.
Вона… відгризається від докорів старої свекрухи (Фр., XVI, 1955, 165);
В пізню ніч Зіна, Вася і "той" сміялися вдоволено над Климом. А Клим відгризався (Ірчан, II, 1958, 19);
Як напало на мене сім зарічанок, а я сама, то насилу відгризлась (Номис, 1864, № 3343);
Найперше до Масі вчепилась: — то ти, каже, вкрала [гроші]? — Та ця не далась: зараз відгризлася (Свидн., Люборацькі, 1955, 126).
Словник української мови (СУМ-11)