відгукувати
ВІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Гукаючи, відповідати кому-небудь.
– Прощавай! – відгукує, – ех, шкода, нема вчителя! (М. Коцюбинський);
– Чого ви це позачинювали ворота, чому не пускаєте князів і мене? – Бо не треба вас тут, – відгукують йому (Б. Лепкий);
Чіпка озирнувся – і одгукнув з дороги: – Грицьку! поклонись матері... (Панас Мирний).
2. Те саме, що відлу́нювати.
Напружує [Мирон] свою уяву, щоб зміркувати, що таке в селі могло б видавати подібний голос і викрикати [викрикувати] подібні слова, які б відгукував ліс (І. Франко);
Гунява луна .. дерев'яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова, перекривляла, реготалася (С. Васильченко);
Коли це раптом навдалі [вдалині] щось блискавицею свіргонуло; через хвилину гуркіт розлігся і полохлива луна відгукнула його по долині (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)