відгукувати
ВІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Гукаючи, відповідати кому-небудь.
– Прощавай! – відгукує, – ех, шкода, нема вчителя! (М. Коцюбинський);
– Чого ви це позачинювали ворота, чому не пускаєте князів і мене? – Бо не треба вас тут, – відгукують йому (Б. Лепкий);
Чіпка озирнувся – і одгукнув з дороги: – Грицьку! поклонись матері... (Панас Мирний).
2. Те саме, що відлу́нювати.
Напружує [Мирон] свою уяву, щоб зміркувати, що таке в селі могло б видавати подібний голос і викрикати [викрикувати] подібні слова, які б відгукував ліс (І. Франко);
Гунява луна .. дерев'яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова, перекривляла, реготалася (С. Васильченко);
Коли це раптом навдалі [вдалині] щось блискавицею свіргонуло; через хвилину гуркіт розлігся і полохлива луна відгукнула його по долині (М. Старицький).
Значення в інших словниках
- відгукувати — відгу́кувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- відгукувати — -ую, -уєш, недок., відгукнути, -ну, -неш, док., розм. 1》 Гукаючи, відповідати кому-небудь. 2》 Те саме, що відлунювати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відгукувати — ВІДЛУ́НЮВАТИ (про звук — віддаватися луною), ВІДЛУ́НЮВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ВІДДАВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док. Словник синонімів української мови
- відгукувати — ВІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. 1. Гукаючи, відповідати кому-небудь. — Прощавай! — відгукує, — ех, шкода, нема вчителя! (Коцюб., І, 1955, 301); Чіпка озирнувся — і одгукнув з дороги: — Грицьку!... Словник української мови в 11 томах
- відгукувати — Відгукувати, -кую, -єш сов. в. відгукати, -каю, -єш, гл. 1) Выкликать, выкликать. Куди се ти так забрався, що ледве-не ледве відгукав тебе. Кіев. г. 2) Звать обмершее дитя съ цѣлью привести его въ чувство. Мил. 19. Словник української мови Грінченка