відгукувати
ВІДГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
1. Гукаючи, відповідати кому-небудь.
— Прощавай! — відгукує, — ех, шкода, нема вчителя! (Коцюб., І, 1955, 301);
Чіпка озирнувся — і одгукнув з дороги: — Грицьку! поклонись матері… (Мирний, II, 1954, 300).
2. Те саме, що відлу́нювати.
Напружує [Мирон] свою уяву, щоб зміркувати, що таке в селі могло б видавати подібний голос і викрикати подібні слова, які б відгукував ліс (Фр., IV, 1950, 332);
Гунява луна.. дерев’яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова, перекривляла, реготалася (Вас., II, 1959, 64).
Словник української мови (СУМ-11)