віддавати
ВІДДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ВІДДА́ТИ, да́м, даси́, док.
1. кого, що. Повертати назад узяте (позичене, дане, привласнене, належне).
Коли прийде віддавати, то нема що дати (Номис);
– Досить уже, підвередитесь, – жінка з внутрішнім побоюванням і вдячністю кілька разів зупиняла парубка, але він довго не віддавав їй заліплену лопату (М. Стельмах);
– Ох, мені лихо! загубила хустку... Коли б хто підняв та віддав (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Віддати дитину назад якось ніяково... Сам просив, щоб дали... (М. Коцюбинський).
2. що. Виділяти із себе тепло, холод і т. ін. в навколишнє середовище.
Ягоди аронії добре віддають сік – вихід його становить до 80 відсотків від ваги плодів (з наук.-попул. літ.);
Вода повільніше нагрівається і повільніше віддає тепло, а суша – навпаки (з навч. літ.);
Гемоглобін має здатність легко приєднувати кисень і так само легко його віддавати (з навч. літ.).
3. що, спорт. Повертати ударом назад; відбивати.
Якщо воротар упіймав шайбу, він відразу ж приймає рішення або здійснити вкидання у своїй зоні, або віддати пас комусь із своєї команди, або здійснити викидання шайби із зони (з наук.-попул. літ.);
Замість того, щоб віддати м'яч партнеру, який перебував у вигіднішому положенні, він почав обводити суперників (з газ.).
4. чим, за що, перен., розм. Віддячувати за що-небудь.
Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Петро:] Його повинність дітей до розуму довести... А їх повинність – віддати батькові тим добром, що за його поміччю добули... (Панас Мирний);
До мене самої він і тоді, і потім був таким уважним, що коли б хотіли віддати мірою за міру, то певне б знов математика зрадила б (Леся Українка).
5. кого, що. Давати, передавати, вручати комусь кого-, що-небудь.
Він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає рекомендовані листи (Леся Українка);
– Піду! – сказала Василина. – Посесор звелів мені вернутись сьогодні, він оддав гроші вперед за рік (І. Нечуй-Левицький);
Він ніс при собі терміновий пакет, який мав віддати у власні руки контр-адміралу Багрову (В. Кучер).
6. що. Давати комусь що-небудь для користування, у власність; відмовлятися від чого-небудь свого на чиюсь користь.
Бувши вдовою, віддавала [пані Чужинська] одну кімнату з харчуванням (В. Підмогильний);
Він [Маковей] оддавав свій спирт Хомі (О. Гончар);
Якби я багатий, То оддав би я все золото Оцій Катерині (Т. Шевченко);
Се вже знають, що землю оддали людям (М. Коцюбинський);
// розм. Подавати на стіл їжу.
Сяк-так віддавши вечерю, Маруся пішла до корів (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Робота моя неважка, – витоплю піч, зварю їсти, віддам – і вільна на увесь день (Панас Мирний);
// Програвши битву, відступивши, залишати ворогу; здавати.
З 1093 р. князь Володимир вів боротьбу проти половців та їх союзника Олега Святославовича, якому був змушений віддати місто Чернігів (1094) (з наук. літ.);
// перен. Присвячувати комусь або чомусь що-небудь (пісні, думи і т. ін.).
Кожну думу, кожну пісню я Вітчизні віддаю (В. Сосюра);
// перен. Витрачати час, сили, здоров'я і т. ін. на що-небудь.
Відчуваю .. правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров'я оддає для спільного і дорогого нам діла (М. Коцюбинський);
Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд, Як гаряче молюся і бажаю Для твого щастя свій віддати труд! (І. Франко);
// перен. Жертвувати кимсь або чимсь заради кого-, чого-небудь.
Вона віддала свого сина за щастя народів усіх (В. Сосюра);
Соломія Антонівна .. віддала своє здоров'я й снагу для того, щоб її рідне село розквітало (О. Бердник).
7. що. Давати щось куди-небудь або кому-небудь із певною метою.
Віддаю свою працю до друку (Панас Мирний);
Інші подарунки вона ставила далі або віддавала меншій сестрі сховати (Леся Українка);
// кого. Відправляти когось куди-небудь із певною метою.
Маленьких хлопчиків силоміць забирали в батьків, везли в Стамбул, де віддавали в школи аджемів, які готували майбутніх яничарів (П. Загребельний).
8. кого, за кого. Видавати кого-небудь заміж.
Радість і веселощі панували у Володимирі-граді 1261 року: князь Василько віддавав свою доньку Ольгу за чернігівського князя Андрія Всеволодовича (з наук.-попул. літ.);
Співає Мар'яна: “Оддай мене, моя мамо, Та не за старого...” (Т. Шевченко);
[Максим:] Вірю тобі, моє серце, А що скаже мати? Не віддасть тебе за мене, Бо я небагатий! (М. Кропивницький).
9. що, розм. Продавати що-небудь за певну ціну.
[Химка:] А скілько за неї [хату] просять? [Іван:] Хвалились люди, за п'ятсот віддають... (Панас Мирний);
В мене овесець важненький, дешево віддам (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Платити за куплене.
– Що ти зробиш йому, гладкому? – думав Андрій .. Він худобу пожалує швидше, бо оддав гроші за неї (М. Коцюбинський).
10. що. У сполученні з іменниками (перев. дієслівного походження) означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника.
Я оддав наказа [наказ] розіслати роз'їзди на завтра і відпустив його (Л. Старицька-Черняхівська);
Господар віддав розпорядження прибрати грабіжника з ліжка і міцно зв'язати (О. Авраменко).
11. що. Передавати характерні риси кого-, чого-небудь у творах літератури, мистецтва і т. ін.; відтворювати.
Як на мене, переклад віддає головне в оригіналі, – а це і є головне в перекладанні (М. Рильський);
Мені не стає слів, аби віддати те, що я зараз так сильно пережив (М. Коцюбинський);
Я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецьки (Леся Українка).
12. чим. Мати присмак, запах чого-небудь; відгонити чимсь.
Сухе, жовте, аж червоне повітря віддавало горілим (Панас Мирний);
Променисте жовтневе повітря віддає медом (З. Тулуб);
На сонці гній розпарився й віддавав запахом перегною (С. Чорнобривець);
// Нагадувати собою що-небудь.
Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає (О. Стороженко);
// Мати ознаки, властивості чого-небудь.
Смагляве лагідне лице віддавало молодістю (О. Кобилянська);
Тишею й покоєм оддавало кругом, і в Грицька од серця помалу одлягло (С. Васильченко).
13. Відбивати який-небудь колір, відтінок світла; відсвічувати.
Світилися огні по хатах, віддаючи крізь туман жовтими кружалами (Панас Мирний);
На захід сонця – зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (К. Гордієнко);
Хмарки .. віддавали перловою рожевістю і синню, забарвлюючи повітря відсвітами (В. Барка);
* Образно. Душа ласкава, наче озеро, І трохи синім віддає (В. Стус).
14. Відбивати звук, відлунювати.
Сам [ведмідь] пропав з очей, а важка ступа ще оддавала по полю!.. (Марко Вовчок);
Вереск флейт, литаврів [литавр] гуркіт В морі гуком віддає (М. Бажан).
15. Робити різкий рух назад (про зброю, механізм і т. ін.).
Розлігся постріл, рушниця, віддаючи, дуже штовхнула Юлдаша в плече (О. Донченко);
Кулемет затрясся, боляче віддавав у груди, та дівчина нічого не відчувала й не бачила, крім вузенького прорізу на прицілі (М. Олійник);
// безос., перен., розм. Передаватися в іншу ділянку тіла (про біль).
Голова, здавалося, от-от не витримає і трісне, гупало в скронях, тупим болем віддавало в потилиці (М. Олійник).
16. що, мор. Відв'язувати, відпускати, послаблювати (якір, швартові, вітрила і т. ін.).
А кораблі все йшли і йшли, віддаючи якорі на рейді (В. Кучер);
Кар звелів стерновому наблизитись до берега, а Вершометові гукнув приготуватись віддати якір (М. Трублаїні).
17. безос., розм. Те саме, що теплі́шати.
Уранці було холодно, а вдень трохи оддало (Сл. Гр.).
(1) Віддава́ти (видава́ти) / відда́ти (ви́дати) за́між – одружувати дочку, сестру і т. ін.
Мати так само була привітна до Балабухи, бо вже був час видавати Олесю заміж (І. Нечуй-Левицький);
– У батька ще дві дівки, треба їх заміж віддавати (І. Франко);
[Євдокія Корніївна:] Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж (І. Нечуй-Левицький);
Вона оддасть її заміж. За хазяйського сина. Дівка здорова, чиста, хоч води напийся (М. Коцюбинський);
(2) Віддава́ти / відда́ти в нау́ку кого – посилати куди-небудь навчатися.
Петро Антонович якось сказав дружині: – Час, Олю, віддавати дітей у науку (М. Олійник);
Тарасів батько, ще за життя свого, віддав був Тараса до дяка у науку (Панас Мирний);
– Значить, у науку сина хочете віддати? – спитала гостя тітка Ликера (С. Добровольський);
(3) Віддава́ти / відда́ти в солда́ти (у ві́йсько), іст. – посилати на військову службу.
Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! (Т. Шевченко);
Збирався [писар] Тимоху .. оддать у солдати, а самому всім орудувати (Г. Квітка-Основ'яненко);
(4) Віддава́ти / відда́ти го́лос – голосувати за кого-, що-небудь під час виборів.
– Розступіться, люди! – загуло в громаді. – Видите, хорого ведуть. Хорий чоловік приїхав, щоби голос віддати (Б. Лепкий);
Священики-виборці віддали голос за того радника (Р. Горак);
(5) Віддава́ти / відда́ти кома́нду (нака́з, розпоря́дження і т. ін.) кому – наказувати кому-небудь щось робити, виконувати, командувати.
Який у нього енергійний голос: звик, видно, ним віддавати розпорядження (Є. Кротевич);
Молодий моряк тримав мене на руках і віддавав накази стерновому та гребцям (М. Трублаїні);
Комендант викликав кожного по прізвищу, голосно і суворо віддавав команду виходити на двір (Д. Бедзик);
Тільки-но Сіверцев, припавши очима до панорами, хотів віддати команду, як важка гаряча болванка просвистіла над самою його головою і знесла щит (О. Гончар);
(6) Віддава́ти / відда́ти луно́ю (відлу́нням) – відбивати звук; відлунювати.
Чого тільки не наслухався цей сад, що вбирає кожен вигук з поля, кожен гомін з села, вбирає та, поширивши удесятеро, віддає луною (Дніпрова Чайка);
Кулемет мовби затанцював, віддаючи відлунням кожну чергу (із журн.);
(7) Віддава́ти / відда́ти [на] добри́день ([на] добри́вечір, [на] добра́ніч) – бажати доброго дня (вечора, ночі), вітаючись або прощаючись.
Гнат ішов з косовиці, Настя – з буряків. Вони розминулись, віддавши один одному на добривечір (М. Коцюбинський);
Спіть спокійно, злодійщини у нас не чути. Оддав добраніч, пішов... (С. Васильченко);
(8) Віддава́ти / відда́ти оста́нню ша́ну кому – виражати пошану померлому, прощаючись із ним.
В голубе квітневе небо вдарили раптом рушниці, віддаючи останню шану політрукові і його бойовим товаришам (І. Цюпа);
Вдарив і дзвін похоронний... Нічого, мабуть, ждать: Треба людині сторонній Шану останню віддать (П. Грабовський);
(9) Віддава́ти / відда́ти перева́гу кому, чому – визнавати кого-, що-небудь кращим порівняно з іншими.
Батько мій не дякував поетам, А точніше – він їх не читав, Перевагу віддавав газетам (П. Дорошко);
Це такі легкі, ніжні вірші, .. що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу (М. Коцюбинський);
(10) Віддава́ти / відда́ти під суд (до су́ду) кого – порушувати проти кого-небудь цивільну, кримінальну або адміністративну справу через судочинство.
Інтендантів та постачальників за найменшу провину віддає [Обручов] до суду (З. Тулуб);
– За такі слова ми зможемо вас під суд віддати (Григорій Тютюнник);
(11) Віддава́ти / відда́ти ті́ло землі́, уроч. – справляти похорон, ховати кого-небудь.
Тіла віддаємо землі (П. Загребельний);
Багато воїв [воїнів] пішли в поле, щоб узяти з собою покалічених, стогони яких долітали звідти, і щоб віддати землі чесні тіла вбитих (С. Скляренко);
(12) Віддава́ти / відда́ти ува́гу кому, чому – зосереджувати на кому-, чому-небудь увагу, захоплюватися кимсь, чимсь або вживати, використовувати щось.
Безпечний Чипаріу ще менше зважив на дідову мову і більше віддавав увагу надзвичайному мускатові (Ю. Смолич);
Автори статей, нарисів усю свою увагу віддають пошукам такого слова, якого давно вже ніхто не вживав у певній мовній ситуації (з наук.-попул. літ.);
(13) Віддава́ти / відда́ти честь:
а) (кому і без дод.) вітати військового, старшого за званням, приклавши руку до головного убору.
– Слухаю, товаришу майор! – віддаю честь і думаю, яка може бути до мене справа в офіцера стройового відділу штабу бригади? (Є. Доломан);
– Дозвольте виконувати завдання? – Ідіть... Орлюк віддав честь і, круто повернувшись, вийшов (О. Довженко);
б) (кому, перен.) виражати повагу до кого-небудь.
[Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами (Леся Українка);
в) (чому, перен.) схвалювати, вітати що-небудь.
Треба зразу ж віддати честь прекрасному арештантському звичаєві, вірніше, людській арештантській солідарності (І. Багряний);
(14) Віддава́ти (здава́ти) / відда́ти (зда́ти) в на́йми, заст.:
а) (що) здавати що-небудь комусь у тимчасове користування, в оренду.
Господарство у Мошка було мізерне, поля Гершкового не оброблював, а віддавав його в найми за другий сніп (І. Франко);
– Кімната, яку ми вирішили здати в найми, – одна з найкращих (Ірина Вільде);
б) (кого) наймати кого-небудь до когось на службу, роботу.
Віддали його у найми до попа (Панас Мирний);
– Нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (М. Коцюбинський);
(15) Віддава́ти (піддава́ти) / відда́ти (підда́ти) ана́фемі:
а) (кого) відлучати від церкви.
Коли вони встигли змовитися за його спиною? Рогоза – цей ревнитель православія, який каплицю Трьох святителів братчикам освячував, а Балабана віддавав анафемі! (Р. Іваничук);
Як тільки єретиків піддавали анафемі, їхні імена викреслювалися із церковних списків (диптихів) живих та мертвих, і церква переставала молитися за них (з наук.-попул. літ.);
б) (що) засуджувати що-небудь, не визнавати чогось.
Ось домовляться всі правителі, щоб війну навіки-вічнії віддати анафемі (М. Циба);
(16) Віддава́ти (прино́сити) / відда́ти (принести́) в же́ртву:
а) (зі сл. себе) гинути, страждати заради кого-, чого-небудь.
Герої Крут і Базара принесли себе в жертву заради свободи й незалежності України (з газ.);
б) (що) добровільно відмовлятися від чого-небудь, утрачати що-небудь дороге, цінне, важливе заради чогось іншого.
Перед велінням Бога безпорадний. Закоханий у панцир свій і спис, Енеїв син у жертву їм приніс Свою любов і серце Аріадни (М. Зеров);
(17) Віддава́ти (склада́ти) / відда́ти (скла́сти) ша́ну (поша́ну, пова́гу і т. ін.) кому, чому:
а) шанувати кого, що-небудь, виражати шану, повагу комусь, чомусь.
Зевес їй оддавав повагу І посилав од столу брагу, Яку Юнона лиш пила (І. Котляревський);
Цезар богам італійським обіцяну почесть складає (М. Зеров);
Складає [кобзар] пошану коню і підкові (А. Малишко);
Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам (Іван Ле);
Ми шану віддамо тому, хто заслужив (Л. Дмитерко);
б) шанобливо вітатися до кого-небудь.
На арену вийшли .. гімнасти. Вони .. віддали пошану публіці і стали літати по арені (Ю. Яновський);
(18) Відда́ти (да́ти) до схо́ву (на схов, до схо́ви, до схо́ванки, на схо́ванку і т. ін.) кому – передавати, вручати кому-небудь щось для зберігання.
Присудили зараз віддати двадцять п'ять.., а останні віддали до схову старому унтерові (Панас Мирний);
[Торохтій:] Єжели [якщо] при вас є .. багато грошей, то краще віддайте мені до схови, безпечніше буде... (М. Кропивницький);
А навіщо ж ви дали гроші шинкарці до схованки? (І. Нечуй-Левицький);
[Олена:] Сьогодні вже знімемо цю форму зовсім і здамо її вам, мамо, на схованку (З. Мороз);
Замкне [Марко гамазею], віддасть ключі на схов, все чинно та благородно (М. Чабанівський).
○ (19) Віддава́ти / відда́ти приві́т (привіта́ння), у знач. дієсл., кому і без дод. – вітати кого-небудь, вітатися з кимсь.
Раптом з другого боку танка підходить хтось поранений і віддає привітання: “Здрастуйте, товариші!” (Ю. Яновський);
(20) Віддава́ти / відда́ти ра́порт, у знач. дієсл., кому – рапортувати.
Ротний віддав рапорт командирові полку (з газ.);
(21) Віддава́ти / відда́ти салю́т, у знач. дієсл., кому – салютувати.
Проходячи повз капітана, віддав [Ігор] йому салют рапірою так вправно, що позаздрив би і віце-сержант Віктор Бродов (І. Багмут);
Завмерли постріли на мить і стали в ряд солдати, щоб .. їй [дівчині, яка загинула в Іспанії] салют віддати (С. Голованівський);
(22) Віддава́ти / відда́ти сла́ву, у знач. дієсл., кому – славити, прославляти когось.
Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
(23) Віддава́ти / відда́ти хвалу́, у знач. дієсл., кому, чому – хвалити кого-, що-небудь.
Сміялася, на нас дивившись, жінка, Але трояндам віддала хвалу (М. Рильський).
△ (24) Віддава́ти / відда́ти кінці́:
а) (мор.) відчалювати від берега (про судно).
Згори з капітанського містка чути сердитий, але поважний, що знає собі ціну, бас капітана: – Віддай кінці! (Б. Антоненко-Давидович);
б) (перен., фам.) умирати.
Крізь дрімотний і болісний сон, який межував із забуттям, пробивалась думка, що він уже ніколи не прокинеться і тут йому прийде край. От і прийшла твоя пора. Віддавай, брате, кінці (В. Кучер);
Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддати (Д. Ткач);
– Думав, що й кінці віддам, так і не відчувши цілющого дотику ваших милих пальчиків (Є. Доломан);
в) (перен.) втікати або від'їздити, відбувати кудись.
– Значить, і ти віддаєш кінці? – похитав головою шофер і пішов до автобуса (В. Кучер);
[Арсен:] А як тільки хоч натякнете про мене, так я .. Я зразу кінці віддам! Зразу – на поїзд, і все! (З. Мороз).
◇ Вино́сити (віддава́ти) / ви́нести (відда́ти) на суд див. вино́сити;
(25) Віддава́ти (відва́жувати, кла́сти заст. поклада́ти, склада́ти) / відда́ти (відва́жити, скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без дод.:
а) кланятися, вклонятися кому-небудь.
Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко);
Іщинський незмінне [незмінно] скидав кашкета і, блискаючи лисиною, віддавав поклін якнайщиріше (Валерій Шевчук);
Я ладен на коліна упасти, але не відаю, в який бік поклони відважувати (із журн.);
Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко);
Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах);
б) (кому, чому) виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь.
Гетьман старий ридає, До Бога руки знімає, Три поклони покладає Великій громаді (Т. Шевченко);
Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров);
Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський);
(26) Віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́:
а) (чому) максимально напружувати свої сили в чому-небудь.
Ось уже чимало років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (із журн.);
б) (чому, за що) присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чому-небудь.
Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось, – жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс);
Мені дев'ятнадцять літ .. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко);
(27) Віддава́ти / відда́ти дани́ну (рідко дань):
а) (кому, чому) належно оцінювати, визнавати значення, важливість і т. ін. кого-, чого-небудь.
Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика (Ю. Яновський);
Доволі! Доволі! Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну далину (Л. Первомайський);
– Тільки ж ми по-справжньому віддаймо данину старанням мого старого (Іван Ле);
б) (кому, чому зі сл. поваги) виявляти своє шанобливе ставлення, відповідно цінуючи, поважаючи кого-, що-небудь.
Щиру данину поваги віддавали Івану Петровичу Котляревському декабристи та О. Герцен (із журн.);
Десятки разів бував [Синявін] в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків [мінаретові] (Іван Ле);
в) (чому) приділяти належну увагу чому-небудь, робити щось об'єктом уваги.
Пісня віддавала дань романтичній привабливій постаті народного героя... (Я. Качура);
Він поспішав разом з синами віддати данину захопленню прекрасним (О. Полторацький);
Питанням стилю і майстерності М. Стельмаха щедру данину віддали і В. Бєляєв, і П. Колесник (із журн.);
г) (чому) наслідувати що-небудь, захоплюватися чимсь.
Незважаючи на те, що цею [цією] повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви (М. Коцюбинський);
В свій час віддавши данину символічно-абстрактній, філософсько-невиразній поезії, вже в книзі “Плуг” він [П. Тичина] виступив як поет-громадянин (А. Малишко);
ґ) (чому) брати участь у чому-небудь.
– Дочка у вас надзвичайно добра: як ніхто, віддає данину нашій складній роботі, допомагає, як може (із журн.);
Був ще двічі поранений – віддав свою данину всесвітній бійні Андрій-столяр (Є. Кротевич);
(28) Віддава́ти / відда́ти [і] ру́ку [і се́рце] кому, заст.:
а) одружуватися з ким-небудь.
Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко);
Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра);
б) (чию, чиє) погоджуватися на одруження дочки, сестри з ким-небудь.
На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький);
(29) Віддава́ти / відда́ти нале́жне (рідко справедли́ве) кому, чому – гідно оцінювати кого-, що-небудь; визнавати позитивні якості кого-, чого-небудь.
– Ми віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (О. Гончар);
Саме Рильський, звертаючись до образу великого гетьмана України, віддає належне його державному розумові і передбачливості... (С. Крижанівський);
– Треба віддати йому належне, – каже Віталій. – Анонімки свої він розсилає за власним підписом: “Я, каже, не боюсь, не ховаюсь” (О. Гончар);
Треба, однак, віддати належне й совісті Федора; вона знала міру: закрутить своїм господарем, зажене його в якусь безвихідь, а потім одразу тягне назад, примушує каятися (М. Ю. Тарновський);
(30) Віддава́ти / відда́ти на пота́лу кого, що – ставити в умови приниження, зневаги, знущання і т. ін.
Міріам ненавидить не тільки ворогів Месії, але й друзів Його, через те ненавидить, що вони не боронять Його, віддають на поталу вовкам Божого Сина (М. Драй-Хмара);
І .. наші, і татари, і козаки, і хто тільки там не був! І тут відступати? Віддавати на поталу все! (У. Самчук);
(31) Віддава́ти / відда́ти па́льму пе́ршості кому, чому – визнавати кого-, що-небудь найкращим; ставити когось, щось на перше місце.
Славити буду я вроду твою, Мій Києве рідний!.. Я першості пальму – тобі віддаю! (Л. Дмитерко);
Чи мається на увазі нас обох, а чи, може, вона вирішила винагородити Володю, віддати пальму першості тільки йому (Ю. Бедзик);
Глядачі вагалися, кому з акторів – виконавців п'єси “Глитай, або ж Павук” – віддати пальму першості, і, врешті, розподілили її між усіма учасниками (із журн.);
(32) Віддава́ти / відда́ти се́рце:
а) (кому) щиро, віддано любити когось.
Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто в “поті чола” добуває хліб (М. Коцюбинський);
– На крайнім порозі життя оддав старий своє літами та негодами побите серце малій дитині! (Панас Мирний);
Іншим уявлявся нам той, кому б випало щастя постукати в Надьчине вікно й кому вона віддала б своє серце (О. Гончар);
б) (чому і без дод.) робити що-небудь або працювати з великою любов'ю.
[Годвінсон:] Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу... (Леся Українка);
– А ти стань господарем землі.., почесною людиною, що своїй рідній державі увесь талант, усю силу, усе серце віддає (М. Стельмах);
(33) Віддава́ти (здава́ти) / відда́ти (зда́ти) в ру́ки (до рук) кого, кому – передавати в чиєсь розпорядження, робити кого-небудь залежним від когось.
Йому б чужої волі, його б комусь віддати до рук, самому ж собою розпоряджатися під такий бурхливий темп життя – важко (Іван Ле);
“Так ось хто віддав його в руки панові”, – зупинився [дід Дунай] від страшного потрясіння (М. Стельмах);
За свідченням “Столичних новин”, які записали на диктофон зізнання К., його нібито здали в руки міліції (з газ);
(34) Відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу (дух) – померти.
Одпочивала [княжна], Та й Богу душу оддала (Т. Шевченко);
Його жінка віддала Богу духа [дух] в тій самій хвилі, коли виносили з хати її сердешного Михайлика (І. Франко);
– Аби не він, – кивнув на Грицька Грищенка, – котрий затяг тебе напівживого до підвалу, ти давно б уже Богові душу віддав (Є. Доломан);
Він усе хрипів у землянці своїй і ніяк не міг віддати Богові .. душу (В. Дрозд);
Дивись в обід розгорілося [дитя], розпалилося, на горлянку жаліється, а на другий день і Богові душу віддає... (Панас Мирний);
(35) Відда́ти / віддава́ти життя́:
а) (перев. за кого – що) загинути, борючись за кого-, що-небудь, захищаючи когось, щось.
– Хто не охочий віддати своє життя за волю України, той нехай іде геть з нашого табору (А. Кащенко);
[Деїфоб:] Наш Гектор міг життя віддати, жінку залишити, осиротити сина для рятунку або для честі Трої (Леся Українка);
Готова за волю щохвилини життя віддати молоде (В. Сосюра);
Синам, що віддають життя за отчий дім, Що волю принесли крізь непроглядний дим, наш Київ Золоті розкрилює ворота (М. Рильський);
б) (кому, чому) повністю присвятити себе кому-, чому-небудь.
[Річард:] Я все життя віддав зрадливому, невдячному кумиру... (Леся Українка);
Уже восьмий рік зустрічаюсь з дітьми багатьох країн світу на фестивалі, з великим задоволенням і радістю спостерігаю за їх відкритим і щирим спілкуванням, дружбою, талантами. Цьому варто віддавати життя (з газ.);
(36) Відда́ти (віднести́) миша́м на сніда́нок (на сні́дання) що – занедбати що-небудь, зіпсувати або знищити.
Поки б химерив мудрий дід, Творили б, лежа [лежачи], епопею, Парили б скрізь понад землею, Та все б гекзаметри плели, Та на горище б однесли Мишам на снідання (Т. Шевченко);
В бібліотеці .. висять портрети поважних предків; дивляться вони розумними очима на виснажених нащадків, що не тільки не заклали нової бібліотеки, а навіть стару оддали мишам на сніданок (М. Коцюбинський);
(37) Відда́ти [і] се́рце і ду́шу:
а) (чому) присвятити себе чому-небудь, витрачаючи всю свою силу, енергію, життя.
Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду, Він сім'ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав (Я. Щоголів);
б) (кому) закохатися у кого-небудь.
[Маруся:] Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала (М. Кропивницький);
(38) Відда́ти оста́нній по́дих – умерти.
Він [Гризлов] заворушив пошерхлими вустами, певно, хотів щось сказати, але так і не сказав, віддавши останній подих (В. Кучер);
Мати недовго протрималася на цьому світі. Перед тим, як віддати останній подих, вона покликала до себе Тараса (із журн.);
(39) Відда́ти (рідко покла́сти) / віддава́ти (рідко поклада́ти) [свою́] ду́шу:
а) (за кого – що, заради кого – чого) пожертвувати собою або бути готовим померти заради кого-, чого-небудь.
– Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте – люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний);
– Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький);
Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський);
Заради подруги душу ладна віддати [Надія] (Яків Баш);
[Хвора:] Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка);
б) (кому, чому, перев. зі сл. всю) охоче, з любов'ю витратити всю силу, всю енергію на кого-, що-небудь.
Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко);
– Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов);
в) померти.
Вдома, перед тим як приїхала швидка допомога, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні – от-от душу віддасть (Ю. Шовкопляс);
Щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала (з газ.);
г) (кому) щиро полюбити кого-небудь.
І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя (В. Сосюра);
(40) Відда́ти (спусти́ти) / віддава́ти (спуска́ти) [свій] дух – померти.
Іван як хватоне царя Ірода, так цар Ірод і дух спустив (з казки);
– Ой, лишенько .. умираю! – скрикнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний);
Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати – Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
(41) Відда́ти чо́ртові (ді́дькові) ду́шу, зневажл.:
а) померти.
– Наше діло, брат, таке: то на коні, то під конем. Я сам торік ледве чортові душу не віддав під Білою Церквою (О. Гончар);
б) (за що і без дод.) продатися кому-небудь, відступивши від моральних норм.
Був собі чоловік, та такий скупий на ті гроші! За гроші ладен був і душу дідькові віддати (з казки);
– Це місце закляв старий князь, і ніхто його посісти не зможе, а хіба тілько [тільки] оддасть чортові душу, то тоді посяде (Панас Мирний);
Відпла́чувати (віддава́ти, віддя́чувати, плати́ти, спла́чувати і т. ін.) / відплати́ти (відда́ти, віддя́чити, заплати́ти, сплати́ти і т. ін.) стори́цею див. відпла́чувати;
Дава́ти (віддава́ти) / да́ти (відда́ти) чоло́м див. дава́ти;
Дава́ти / да́ти (відда́ти) го́лову (рідше ру́ку) [відруба́ти (на відру́б, на ві́дсі́к і т. ін.)] див. дава́ти;
Зня́ти (ски́нути) і (та) відда́ти / віддава́ти [оста́нню] соро́чку [з се́бе] див. зніма́ти;
Па́хне (ві́є, тя́гне, віддає́ і т. ін.) пу́сткою див. па́хнути.
Словник української мови (СУМ-20)