відданиця

ВІДДА́НИЦЯ, і, ж., розм.

Дівчина шлюбного віку; дівчина на виданні.

П'ять літ – як з батога тряснув, пролетять, та чоловіка й не пізнаєш: дівчина з десятилітньої дитини стає відданицею (А. Свидницький);

Сусанна, багата відданиця, молоденька і роду чесного – за ним пішла (Леся Українка);

Треба батькові посаг для відданиці старати, аякже! (Ірина Вільде).

Значення в інших словниках

1. відданиця — відда́ниця іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. відданиця — -і, ж., розм. Дівчина шлюбного віку; дівчина на порі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відданиця — див. молодий; наречена  Словник синонімів Вусика
4. відданиця — ДІ́ВЧИНА (молода неодружена особа жіночої статі), ДІ́ВКА розм., ДІВУ́ЛЯ фам., ДІВА́ХА зневажл., ДІВЧИ́ЩЕ зневажл., ДІВЧИ́СЬКО перев. зневажл., ДІВЧИ́НОНЬКА пестл., ДІВЧА́ пестл., ДІ́ВА заст., поет., ДІВИ́ЦЯ заст., фольк., ірон., ЧЕЛЯДИ́НА діал.  Словник синонімів української мови
5. відданиця — Відда́ниця, -ці, -нею; -ниці, -ниць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. відданиця — ВІДДА́НИЦЯ, і, ж., розм. Дівчина шлюбного віку; дівчина на порі. П’ять літ — як з батога тряснув, пролетять, та чоловіка й не пізнаєш: дівчина з десятилітньої дитини стає відданицею (Свидн.  Словник української мови в 11 томах
7. відданиця — Відданиця, -ці ж. Невѣста. О. 1861. XI. 49. Св. Л. 134.  Словник української мови Грінченка