віджбурнути
ВІДЖБУРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, розм.
Те саме, що відки́нути 1.
Петро .. спересердя оджбурнув гіллячку, що потрапила йому під ноги (М. Старицький);
Звір оджбурнув його [собаку] геть на кригу (М. Трублаїні);
– У-у... чортова старість! Не бачу нічого. Віджбурнувши перо, стискаючи голову долонями, гетьман підвівся (Г. Колісник);
// Із силою відштовхнути.
Він буквально віджбурнув Сокола від себе. Вадим Сокіл відлетів по косій лінії, немов снаряд (В. Владко);
Віджбурнувши від себе Марійку, Петро підхопився (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)