відквітати

ВІДКВІТА́ТИ, а́є, недок., ВІДКВІТУВА́ТИ, у́є, ВІДКВІ́ТНУТИ, не; мин. ч. відквітува́в, ва́ла, ло, відкві́т, тла, ло і відкві́тнув, нула, ло; док.

Закінчувати, переставати квітувати.

Внизу, на рівнині, вже відквітала весна, а в горах вона лише починалася (З. Тулуб);

Вже давно жито відквітувало (Ю. Збанацький);

Уже протягли від України в холодну далечінь іржаві струни журавлі, одквітували сади, пташки вивели пташенята (Ю. Мушкетик);

В гаїв зеленій глушині уже конвалії одквітли... (В. Сосюра);

// перен. Проходити, минати.

Вже третє літечко твоє [дочки] Одквітло, одлетіло (М. Нагнибіда);

Варвара згасла, ніби згадала враз, що їй уже за тридцять і що давно одквітла її дівоча днина (Василь Шевчук).