відкований
ВІДКО́ВАНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до відкува́ти¹.
Молодий верхівець .. знічев'я метеляє парою запасних, щойно відкованих коней (О. Гончар);
Своє добро бабуся зберігала у відкованій скрині (із журн.);
* Образно. Сірко .. бачив .. блідий пруг місяця, що падав у пожухлі очерети плавнів. Там він загубиться й зійде вже аж через місяць ясним одкованим серпом (Ю. Мушкетик);
// відко́вано, безос. пред.
Металографічний аналіз знахідки показав, що клинок кинджала відковано з твердої сталі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)