відкочуватися
ВІДКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. Котячись, переміщатися на якусь відстань.
– Машина скокнула в ямку та так шкереберть і перевернулася .. Одно колесо від неї аж геть-геть одкотилося (Панас Мирний);
Легко виплигнула пружина, стрибнула на землю і, підплигнувши, одкотилась під стіл (М. Трублаїні);
// перен. Віддалятися, відступати.
Сірими клубками непомітно відкотилися за ліс хмари (Ю. Збанацький);
Гроза вже відкотилася (Є. Гуцало).
2. перен. Відступати (про супротивника).
Збитий з висот, противник відкочувався далі (О. Гончар);
Втративши кілька машин, ворог нарешті відкотився (С. Скляренко);
// Віддалятися в часі.
Відкотилась від нас війна – рани стали видніші (І. Муратов);
* Образно. Гулом молотарок на широких токах багачів і глухими лунами ціпів на маленьких токах жінок-солдаток відкочувалось літо (Є. Кравченко).
3. Текти назад (про хвилі).
Хвилі лізуть на берег і одкочуються назад (Ю. Яновський);
Підкрались [хвилі] і вдарили раптом в борти, потрясли корабель наш і з реготом геть відкотились... (Леся Українка).
4. Відгортатися (про закочені рукави, комір і т. ін.).
Коли Богдан відчиняв двері, рукав його куртки трохи одкотився (Ю. Яновський).
5. перен. Відставати, переставати відповідати вимогам часу; регресувати.
Ніхто хай не думає, що з якихось там об'єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття (Р. Іваничук);
Важко збагнути, як ми, перебуваючи на чільних місцях у галузі обчислювальної техніки, відкотилися раптом на якесь там п'ятдесяте? (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)