відмінний
ВІДМІ́ННИЙ, а, е.
1. Який чимось відрізняється від кого-, чого-небудь.
Раз їм почувся згори шум, одмінний од шуму плавнів (М. Коцюбинський);
Лавра тих часів була дуже відмінна від сучасної (З. Тулуб);
Як часто дивували її несподівані, але завжди такі сміливі, відмінні від інших думки Тараса! (О. Іваненко);
– Хто має мисль яку-небудь одмінну, нехай про це зголоситься суду (Л. Костенко).
2. Дуже добрий, чудовий.
Відмінний стрілець, вона швидко опанувала снайперську майстерність (В. Кучер);
Піроцький показував відмінні знання (Б. Левін);
Попри збільшення площ і відмінну якість нових земель не відбулося відчутного підвищення врожаїв, що пояснювалося застарілістю реманенту та методів господарювання (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)