віднаджувати
ВІДНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок. ВІДНА́ДИТИ, джу, диш, док., кого і без прям. дод., перев. від чого.
Позбавляти кого-небудь якоїсь звички, якогось бажання і т. ін.
“Та що ж ви, братця, з глузду з'їхали!.. Ні двигуна, ні паровика чи молотарки собі ж ніхто не візьме, а псувати ж для чого, краще громадою користуватися будемо”. І таки віднаджував від сараю (А. Головко);
Передчуття і ляклива обережність віднаджували від входу в хатку (В. Барка);
Як занадяться кури на город, то ніяк не віднадиш (Сл. Гр.);
Лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати (М. Трублаїні);
Бридкий козлетон нашого вчителя міг скоріше однадити від співу, ніж навчити чогось (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)