віднаджувати
ВІДНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДНА́ДИТИ, джу, диш, док., перех. Позбавляти кого-небудь звички, бажання кудись іти, що-небудь робити.
"Та що ж ви, братця, з глузду з’їхали!.. Ні двигуна, ні паровика чи молотарки собі ж ніхто не візьме, а псувати ж для чого, краще громадою користуватися будемо". І таки віднаджував від сарая (Головко, II, 1957, 286);
Як занадяться кури на город, то ніяк не віднадиш (Сл. Гр.);
Лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати (Трубл., Шхуна.., 1940, 38).
Словник української мови (СУМ-11)