відпадати
ВІДПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПА́СТИ, аду́, аде́ш, док.
1. тільки 3 ос. Падати, відділяючись, відриваючись від чого-небудь.
Краї листків загинаються догори, вусики закручуються, а пустоцвіт відпадає (з наук. літ.);
Прийде час – достигне яблучко й само відпаде (приказка);
Не встиг другий віз недалечко од'їхати, тріснула вісь; колесо одпало – віз ліг набік (І. Нечуй-Левицький);
Аж ось відпала віконниця бокового вікна (З. Тулуб);
Придивившись до того місця на малому склепінні, де відпав шматочок штукатурки, помітив зображення зірки (П. Загребельний);
Геть розпалися чоботи. На лівому тріснув задник і відпав закаблук, а на правому – вся підошва (Ю. Мушкетик).
2. тільки 3 ос., перен. Утрачати значення, силу, сенс.
Сьогодні була субота, переддень вихідного дня, коли треба піти до лазні помитись, спокійно повечеряти й рано лягати спати, щоб хоч раз на тиждень добре виспатись. А тепер усе це відпадало: збори, як звичайно, затягнуться, прийдеш додому пізно, коли нема чого й думати про лазню (Б. Антоненко-Давидович);
– Отже, це заперечення Ваше відпадає (Ю. Шовкопляс);
// Зникати, пропадати.
По тих її словах я відчув, як від мене щось відділилося, мов сокирою відрубане, відпало (О. Кобилянська).
3. перев. 3 ос., перен. Виходити з якогось об'єднання, спільноти.
Треба примиритися з тим, що Шльонськ відпав від Польщі навіки (Г. Хоткевич);
Армія єзуїтів повернула назад до католицтва всіх, хто відпав був від нього до нововірства (з навч. літ.);
// Переставати підтримувати зв'язок із ким-, чим-небудь.
Маєток примножує друзів, а від бідака відпадає й товариш його (Біблія. Пер. І. Огієнка).
Словник української мови (СУМ-20)