відпалий
ВІДПА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до відпа́сти¹ 1.
Не рекомендується збирати відпалі віночки дивини із землі (з наук. літ.);
Відпала штукатурка.
2. у знач. прикм., перен. Який відмовився від попередніх поглядів, переконань і т. ін., вийшов із якогось об'єднання, спільноти.
Колись, давно, коли він приїздив із мамою з Немирова, усіх дивувала його українська мова, українські пісні і як – Марія писала про це Опанасові – він “навертав одпалих українців” (О. Іваненко);
// у знач. ім. відпа́лий, лого, ч. Той, що відпав, відокремився від чогось.
Отже, бачиш добрість і суворість Божу, на відпалих суворість, а на тебе добрість Божа, коли перебудеш у добрості, коли ж ні, то й ти будеш відтятий (Біблія. Пер. І. Огієнка).
Словник української мови (СУМ-20)