відписувати
ВІДПИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИСА́ТИ, ишу́, и́шеш, док., що.
1. також без дод. Відповідати комусь листовно.
Тепер .. одписую Вам на Ваше питання про видання моїх праць (Панас Мирний);
Я пишу на Русь листи та пишу, а лиш ти один відписуєш (В. Стефаник);
Він раптом згадав про листа, що відписав йому сільський товариш, – він же й досі не прочитав його (В. Підмогильний);
Він писав їй на уроках писульки .. Їй приємно було їх одержувати, .. але ні разу йому не відписала (Б. Харчук);
// Повідомляти листом про щось.
Тоді одписала Катря, що буде сама, приїде сама опоряджати, що їй у спадку дісталося (Марко Вовчок);
Так і шведському королеві Хмельницький відписав, що не хотів пускати Москву в Західну Україну (М. Грушевський);
Порадившись з Нечаєм, Богун відписав у Чигирин, що він залишається на пограниччі (Я. Качура).
2. Письмово заповідати кому-небудь своє майно в спадок.
Усю худобу тобі відписую (Ганна Барвінок);
– Ти чого до мене прийшов? – закричав, багровіючи від люті, Шумейко. – Вчити, як моїм добром розпоряджатися, кому що відписувати? (А. Шиян);
– Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я одписав тобі, а не Уласові, хату та ґрунт (І. Нечуй-Левицький);
А “Собор у Шартрі” придбав якийсь колекціонер і згодом у заповіті відписав його Луврові (П. Загребельний);
А як землі нам мати не одпише? А ще ж стягтися треба на коня (Л. Костенко);
Cвій наділ cелянин міг продати чи відписати у спадщину (з навч. літ.).
3. діал. Списувати, переписувати.
Що було до писання – рахункові задачі, німецькі задачі – те попишемо, а властиво, Волянський відпише від мене (І. Франко);
Се ноти, котрі я відписала за гроші; мушу їх віднести (О. Кобилянська);
– Ми вже й гетьманський маніфест читали. Я собі навіть відписав його (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)