відписувати

ВІДПИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИСА́ТИ, ишу́, и́шеш, док., що.

1. також без дод. Відповідати комусь листовно.

Тепер .. одписую Вам на Ваше питання про видання моїх праць (Панас Мирний);

Я пишу на Русь листи та пишу, а лиш ти один відписуєш (В. Стефаник);

Він раптом згадав про листа, що відписав йому сільський товариш, – він же й досі не прочитав його (В. Підмогильний);

Він писав їй на уроках писульки .. Їй приємно було їх одержувати, .. але ні разу йому не відписала (Б. Харчук);

// Повідомляти листом про щось.

Тоді одписала Катря, що буде сама, приїде сама опоряджати, що їй у спадку дісталося (Марко Вовчок);

Так і шведському королеві Хмельницький відписав, що не хотів пускати Москву в Західну Україну (М. Грушевський);

Порадившись з Нечаєм, Богун відписав у Чигирин, що він залишається на пограниччі (Я. Качура).

2. Письмово заповідати кому-небудь своє майно в спадок.

Усю худобу тобі відписую (Ганна Барвінок);

– Ти чого до мене прийшов? – закричав, багровіючи від люті, Шумейко. – Вчити, як моїм добром розпоряджатися, кому що відписувати? (А. Шиян);

– Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я одписав тобі, а не Уласові, хату та ґрунт (І. Нечуй-Левицький);

А “Собор у Шартрі” придбав якийсь колекціонер і згодом у заповіті відписав його Луврові (П. Загребельний);

А як землі нам мати не одпише? А ще ж стягтися треба на коня (Л. Костенко);

Cвій наділ cелянин міг продати чи відписати у спадщину (з навч. літ.).

3. діал. Списувати, переписувати.

Що було до писання – рахункові задачі, німецькі задачі – те попишемо, а властиво, Волянський відпише від мене (І. Франко);

Се ноти, котрі я відписала за гроші; мушу їх віднести (О. Кобилянська);

– Ми вже й гетьманський маніфест читали. Я собі навіть відписав його (Б. Лепкий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me