відпитувати
ВІДПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. рідко. Замість відповіді на питання запитувати.
– А чого се ми втікаємо, дядьку? – пита Хапко. – Хто втікає? – відпитує набігці дядько (Марко Вовчок).
2. кого і без дод., діал. Розпитувати.
Взяли відпитувати: найшовся один панок, що мав печатку (Л. Мартович);
І дивилася на всіх – І не пізнавала; І питалася у всіх – І не відпитала (С. Руданський).
3. кого, що, діал. Розпитуючи, знаходити кого-, що-небудь.
А я хлопець-молодець .. Серед лісу відпитав Дупло зі шпаками (С. Руданський).
Словник української мови (СУМ-20)