відраджувати
ВІДРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, ВІДРАДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДРА́ДИТИ, джу, диш, док., кого, рідше кому, також з інфін.
Відмовляти від якоїсь дії, вчинку.
– Так і так, – починає Савчиха, – хотіла б Михася посилати до Львова, радьте, що робити, та не відраджуйте (О. Маковей);
Галя давно відраджує подругу, щоб з Тихоном не водилася (К. Гордієнко);
Суліман, хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку (Ірина Вільде);
Я думаю, що, може, мені вдалося б відрадити Вас від друкування таких штук (Леся Українка);
Гаврик хотів скидати пальто, щоб братися до роботи, та Михась одрадив: не треба, як стане душно, тодi можна скинути, а то ще застудитися можна (В. Винниченко);
Кохана, хоч і одмовляла, та знала його краще за всіх – не одрадиш... (Л. Смілянський);
Я відрадив би йому робити подібні речі потай (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)