відробляти
ВІДРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. ВІДРОБИ́ТИ, облю́, о́биш; мн. відро́блять; док., що і без прям. дод.
1. Виконувати певну роботу за що-небудь одержане, позичене; працею віддавати борг, штраф.
Люди одробляли панам за поле (І. Нечуй-Левицький);
Відробляв старі снопки, що взяв на стріху (В. Стефаник);
Крім чотирьох наймитів, що робили в Посована постійно, на його поле вийшли люди, які були винні – хто гроші, хто борошно, а тепер відробляли (І. Муратов);
Ти ж казав, що вже нічого не винен йому, що відробив? (М. Кропивницький);
– Про що ти думаєш, Дарко? .. – Та все про той довг, – коли-то ми ж відробимо? (Леся Українка);
Заріже вовк худобину, мусить наймит відробити за неї (О. Донченко).
2. тільки док. Пропрацювати певний час.
Повернувся [я] .. на завод “Більшовик”, де й тато мій тридцять років одробив (Ю. Яновський);
[Наташа:] Ти в школі життя по книжках вивчала, а після школи два роки токарем відробила (М. Зарудний);
Відробивши зміну, разом йшли [коні] до стайні з Довгов'язом (М. Рудь).
3. перев. док., заст. За народними віруваннями – зняти чари, нібито ким-небудь пороблені; ворожінням повернути когось до нормального стану.
А то баби були такі, що вміли відробити (з переказу);
– Пані! може, нашому батюшці пороблено, що вони оце цілий день не говорять? – сказала Килина до Олесі .. Побіжу я в Хохітву до знахурки – в нас є така баба, що одробить (І. Нечуй-Левицький).
◇ (1) Відроби́ти своє́ – пропрацювавши тривалий час, віддавши багато сил чому-небудь, заслужити відпочинок.
– Ви вже, татусю, своє одробили, годі вам поратись (Ганна Барвінок);
Стареньким би дома сидіти, Вони одробили своє (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)