відсиджувати
ВІДСИ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСИ́ДІТИ, джу, диш, док.
1. тільки док., що. Довгим, незручним сидінням в одному положенні викликати оніміння якоїсь частини тіла.
Знаєте, як терпне нога, коли її відсидіти? (Л. Дереш).
2. що і без прям. дод. Сидіти, перебувати в одному місці якийсь час.
Катерина мовчки відсиджувала робочі години (Ю. Збанацький);
А вона як начальниця і їхня подруга не мала права відмовитись і змушена була відсиджувати належний час серед почесних гостей (М. Циба);
Жак-Анрі відсидів належний час в санізоляторі (Ю. Яновський);
Всю зиму відсидів [Оксень] у хаті, нудився (І. Цюпа).
3. що і без прям. дод., розм. Перебувати в місцях ув'язнення за вироком суду або під слідством.
Панталаха .. відсиджував .. по вісім літ за крадежі (І. Франко);
Одсидівши одну добу [у в'язниці], батько повернувся додому і довго не міг прийти до пам'яті (І. Багряний);
Козодуб сам невинно відсидів десять років на Півночі (Е. Андієвська).
Словник української мови (СУМ-20)