відстібати
ВІДСТІБА́ТИ, а́ю, а́єш, ВІДСТІ́БУВАТИ, рідко ВІДСТЬО́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСТЕБНУ́ТИ, ВІДСТІБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що.
1. Знімати, відділяти щось пристебнуте.
Ніхто не помітив, як Мусій Ступак метушливо відстібував під піджаком пасок (Л. Смілянський);
З'явились брати Блаженки, відстібаючи на ходу алюмінієві фляги (О. Гончар);
Не відстьобуючи з пояса ні лука, ні сагайдака зі стрілами, козак зачерпнув із одного з чотирьох пульсуючих джерел кришталево чистої, крижаної води (Ю. Логвин);
Довго дивиться [Корн] на офіцерів, на адмірала, потім помалу відстебнув кортик, простяг адміралові (О. Корнійчук).
2. перен., розм. Віддавати гроші, розраховуватися з кимсь за що-небудь, перев. під час незаконної оборудки.
Звичка до “Мальборо” залишилася ще з тих давно викреслених з життя часів, коли за пачку доводилося відстібати циганам-спекулянтам не менш як десять карбованців (І. Роздобудько);
Кирпа виявився класним хірургом. Молодого колегу зустрів привітно, вчив напрочуд охоче й іноді навіть відстібав за асистування (із журн.);
– Ви ж зараз самі .. заплатите мені за мовчання як свідкові вашого злочину.., відстібнете кругленьку суму (Г. Тарасюк);
Бізнесменові з семизначним банківським рахунком нерідко буває простіше (і дешевше!) відстібнути будь-яку прийнятну ціну і негайно отримати в своє розпорядження майстра екстра-класу (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)