відти
ВІ́ДТИ, присл., розм.
Те саме, що зві́дти.
Бодай туди не дійшло і відти не прийшло! (Номис);
Дверці скрипнули, і Бенедьо ввійшов до малесеньких темних сінців, а відти до обіленої світлиці (І. Франко);
У кухню були трохи прочинені двері, і відти чути було, як Гапуся цокала рогачами і тарабанила ложками. Мабуть, доготовлювала обід (Т. Осьмачка);
Десь бадьоро, по-ранішньому, заторохкотів кулемет, перегукнувся з лісом, і відти гахнула перша гармата (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)