відхаркнути
ВІДХА́РКНУТИ, ну, неш, док., що і без прям. дод.
Однокр. до відха́ркувати.
Дум'як, що сів був під час своєї промови, не рухаючися з місця, відхаркнув і плюнув (І. Франко);
– І віддай зараз же писанку! – зажадав [Воронич] по хвилині, смачно відхаркнувши у свою, ще Ромою гаптовану хустку (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)