відхлинати
ВІДХЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДХЛИ́НУТИ, ну, неш, док.
1. тільки 3 ос. Відходити, відступати, текти назад від чогось (про воду, кров і т. ін.).
Потім устромила [Олена] голову в корито і довго стояла стовбура, відчуваючи, як гаряча кров відхлинає від голови і робиться легше (Григорій Тютюнник);
Кров нараз відхлинула від її обличчя, і воно .. стало в цю хвилинку жовтим, старішим (С. Журахович);
Гетьман мовчав довго. Так довго, що в Хіврі відхлинула від обличчя кров і посиніли губи (Ю. Мушкетик);
Хвилі відхлинули від берега;
* Образно. Коли страшна хвиля людської ненависті трохи відхлинула, князь схопився за голову. – О Боже! Люди! Що ви натворили! Побили послів! (В. Малик).
2. перен. Швидко відходити, відступати від кого-, чого-небудь (про натовп, групу людей).
Маса поволі розгойдується, ніби одхлинає назад (П. Колесник);
Діти одхлинули від вікон (В. Кучер);
Лава вершників відхлинула та скотилася вниз на дно балки (Юліан Опільський).
3. тільки док., безос., діал. Полегшало, стало легше на душі.
– Се якась інша молода княгиня. – Мені наче одхлинуло (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)