відцурання
ВІДЦУРА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. відцура́тися.
Забув своє відцурання (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Таке личко [чернички], таке ніжне, без малюсінької плямки, наче білий первоцвіт проліска; .. і – ця чорна одіж, відцурання, забуття, за життя могила! (Грицько Григоренко);
Житло, в якому ховали людину епохи палеоліту і де вона проживала до самої смерті, як правило, мешканці залишали назавжди або на досить тривалий час. За цим звичаєм стоять уявлення, в підґрунті яких – фіксація смерті та відцурання живих від померлого (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)