відцурання
ВІДЦУРА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. відцура́тися.
Забув своє відцурання (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Таке личко [чернички], таке ніжне, без малюсінької плямки, наче білий первоцвіт проліска; .. і – ця чорна одіж, відцурання, забуття, за життя могила! (Грицько Григоренко);
Житло, в якому ховали людину епохи палеоліту і де вона проживала до самої смерті, як правило, мешканці залишали назавжди або на досить тривалий час. За цим звичаєм стоять уявлення, в підґрунті яких – фіксація смерті та відцурання живих від померлого (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відцурання — відцура́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- відцурання — -я, с. Дія за знач. відцуратися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відцурання — ВІДЦУРА́ННЯ, я, с. Дія за знач. відцура́тися. Забув своє відцурання (Кв.-Осн., II, 1956, 326); Тепер же, глянувши на цюю другу, маленьку черничку, я аж жахнувся в своїм серці.. Словник української мови в 11 томах