відцуратися

ВІДЦУРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., кого, чого, від кого – чого і без дод.

Припинити дружні стосунки з ким-небудь; погорджуючи кимсь, відвернутися.

Занедужала сирітка – Відцуралися усі (П. Грабовський);

Ті, що зостались, я їх одцуралась, Або вони мене, пропала наша згода (Леся Українка);

Вона дивується, чому він відцурався від них і ніколи не завітає в гості (О. Гуреїв);

// Перестати любити когось; відкинути чиєсь кохання.

– Коли ж він від мене відцурається, піду світ за очима, сама собі смерть заподію... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Гей, коняку турки вбили, Ляхи шаблю пощербили, І рушниця поламалась, І дівчина відцуралась (Я. Щоголів);

– Хіба ти... зовсім відцуралася мене? – Вона мовчала (О. Донченко);

// Перестати визнавати когось близького (батька, сина і т. ін.) своїм; відректися.

Одцурається брат брата І дитини мати (Т. Шевченко);

Сім'я її не то відцуралася, а так якось мовчки забула (І. Франко);

// Відмовитися від чого-небудь; покинути, залишити що-небудь.

– Ге! ге! от тут-то загулялись, Що і од світу одцурались (І. Котляревський);

– Хто волі ще не одцуравсь, Нехай іде до бою! (Леся Українка);

Не відцурається він своєї жінки, не пішле [пошле] її в монастир, до того він заслабий (Б. Лепкий);

– Так ти вже й руського імені відцурався (А. Хижняк).