відчайдушний
ВІДЧАЙДУ́ШНИЙ, а, е.
1. Який нічого не боїться; хоробрий.
Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка, відчайдушний шибайголова (О. Гончар);
[Огнєв:] В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак (О. Корнійчук);
// Пов'язаний із ризиком; безрозсудно сміливий.
Вона оживала на очах, ніби захоплена якимсь одчайдушним наміром (О. Гуреїв);
Жінки-в'язні .. не думали, що якась з їхніх товаришок відважиться на відчайдушний крок (А. Хижняк).
2. Який виражає відчай, пройнятий ним.
В таборі фашистів зчинився відчайдушний лемент і переполох (В. Кучер);
– Ніхто мені тепер не допоможе, – вимовила з одчайдушною приреченістю Зінька (А. Шиян);
Пробачте мені за такий відчайдушний лист. Мені тепер дуже нелегко (О. Бердник).
3. Гранично напружений.
В завмерлій тиші хати стало чути приглушений гул віддаленого десь на аеродромі відчайдушного .. бою (Іван Ле і О. Левада);
Обидва брати в числі перших видерлись на мури і кинулись у саму гущу бійців, де у відчайдушному герці гренадери врукопаш билися з яничарами (С. Добровольський);
// Дуже сильний ступенем свого вияву.
По алеї ідуть, взявшись під руки, Віктор і Людмила. Мовчазні обоє. На обличчі у нього вираз відчайдушної рішучості, а в неї – вираз подиву й нерозуміння (А. Головко);
Це були часи .. відчайдушної боротьби за трудову дисципліну (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)