відчаюватися

ВІДЧА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДЧА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач.

[Ївга:] Одарко, не одчаюйся. Ще може тобі Бог і радість пошле (Панас Мирний);

Доки людина жива, вона не повинна відчаюватися (з навч. літ.);

Відчаявшись розбуркати старого, Сахно й Чіпаріу зібралися рушати (Ю. Смолич);

Де черпати сили і як не відчаятися? Якщо ви читали “Робінзона Крузо” Даніеля Дефо, ви будете готові до непередбачуваних ситуацій (з мови реклами).

2. на що і з інфін., розм. Насмілюватися, наважуватися на який-небудь несподіваний учинок.

– Невже він так знахабнів і відчаявся на таку підлоту? (В. Кучер);

І хто-таки воно одчаявсь у дзвін забити? (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. відчаюватися — відча́юватися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відчаюватися — -ююся, -юєшся, недок., відчаятися, -аюся, -аєшся, док. 1》 Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач. 2》 на що і з інфін., розм. Насмілюватися, наважуватися на який-небудь безрозсудний вчинок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відчаюватися — див. ризикувати  Словник синонімів Вусика
4. відчаюватися — ВІДЧА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДЧА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. Утрачати всяку надію на що-небудь; впадати у відчай, у розпач. [Ївга:] Одарко, не одчаюйся.  Словник української мови в 11 томах