відчаюга

ВІДЧАЮ́ГА, рідко ВІДЧАЮ́КА, и, ч. і ж., розм.

Смілива, хоробра людина, здатна на вкрай ризиковані вчинки; відчаяка.

І нічого він не боїться, ніякого страху не знає – одно слово, одчаюга (Г. Хоткевич);

Серед хлопчаків було чимало одчаюг, які розгвинчували снаряди, підривали міни, розкладали ватри з толу (Ю. Яновський);

Веселун Харко з усмішкою під пшеничними вусами, відчаюка й зірвиголова – йому б тільки летіти навперегонки з вітром, втікати або доганяти, – першим зірвав коня (Ю. Мушкетик);

У дитинстві я була відчаюга й шелихвістка. Швидко навчилася їздити верхи (з мемуарної літ.);

Вмів Свирид промчати селом, .. як вихор полем. Дивлячись, замилуєшся: відчаюга (з газ.).

Значення в інших словниках

1. відчаюга — відчаю́га іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. відчаюга — -и, ч. і ж., розм. Смілива, хоробра людина, здатна на вкрай ризиковані вчинки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відчаюга — див. хоробрий  Словник синонімів Вусика
4. відчаюга — СМІЛИ́ВЕЦЬ (смілива людина), СМІЛЬЧА́К рідше; ВІДЧАЙДУ́Х розм. (смілива людина, здатна на вкрай ризиковані вчинки), ВІДЧАЮ́ГА розм., ВІДЧАЯ́КА розм., УРВИ́ГОЛОВА розм., ШИБА́ЙГОЛОВА розм., ЗІРВИ́ГОЛОВА розм. рідше, ПАЛИ́ВОДА розм., ПАЛИ́СВІТ розм.  Словник синонімів української мови
5. відчаюга — ВІДЧАЮ́ГА, и, ч. і ж., розм. Смілива, хоробра людина, здатна на вкрай ризиковані вчинки. І нічого він не боїться, ніякого страху не знає — одно слово, одчаюга (Хотк.  Словник української мови в 11 томах