вікарій
ВІКА́РІЙ, я, ч.
1. рел.-церк. У православній, католицькій, протестантських церквах – заступник єпископа, що очолює вікаріат.
Раз літом пройшла чутка, що по парафіях буде їздити архієрей, вікарій митрополита (І. Нечуй-Левицький);
У день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці вікарій Львівської єпархії звершив Божественну літургію у храмовому комплексі на честь прп. Сергія Радонезького у Києві (з газ.).
2. іст. Правитель адміністративного округу в Римській імперії.
Вікарій призначався безпосередньо імператором і в межах свого діоцезу користувався повноваженнями префекта. Проте, коли в діоцезі був присутній сам префект, вікарій втрачав будь-яку владу (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)