вільшина

ВІЛЬШИ́НА, и, ж.

1. Те саме, що ві́льха.

Проліски лізли крізь корені вільшин (Я. Щоголів);

Як п'янко пахне зів'яле листя вільшини, орішини, дуба (К. Гордієнко);

– Пам'ятаєш, Тимку, як ми в оцьому лузі сорок драли? – запитав Федот, показуючи рукою на буйну зелень старих вільшин та осик, що густою стіною стояли понад луговою стежкою (Григорій Тютюнник).

2. збірн. Те саме, що вільшня́к.

За водою лука, далі лозові корчі, вільшина (І. Франко);

Він пішов понад берегом через густу вільшину. А тоді перетнув її навскіс і вийшов на протилежний її бік, що виходив до степу, й так пішов далі (І. Багряний);

Човен з розгону увійшов у вузенький рукавчик, під шатро вільшини (І. Волошин).

Значення в інших словниках

1. вільшина — -и, ж. 1》 Те саме, що вільха. 2》 збірн. Вільхові зарості; вільшняк.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. Вільшина — Вільши́на прізвище населений пункт в Україні  Орфографічний словник української мови
3. вільшина — Вільши́на, -ни, -ні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. вільшина — ВІЛЬШИ́НА, и, ж. 1. Те саме, що ві́льха. Проліски лізли крізь корені вільшин (Щог., Поезії, 1958, 426); Як п’янко пахне зів’яле листя вільшини, орішини, дуба (Горд., II, 1959, 260). 2. збірн. Вільхові зарості; вільшняк.  Словник української мови в 11 томах
5. вільшина — Вільшина, -ни ж. 1) Ольховое дерево. 2) Ольховая роща; соб.: ольховыя деревья. Стор. II. 142.  Словник української мови Грінченка