віничок
ВІ́НИЧОК, чка, ч.
1. Зменш. до ві́ник.
Узявши віничок, він бережно почав трохи не вдесяте змітати (Панас Мирний);
– Семенку, ти вже наївся? – Вже, – відповів шестилітній хлопець. – То візьми віничок, покропи землю та й підмети хату (В. Стефаник);
– З празником [святом] вас, – сказала гостя, обмітаючи віничком сніг з валянок (А. Шиян);
Старий ходжа чистив віничком червоний килим, простелений перед головним входом (П. Загребельний).
2. розм. Колосок, волоть у формі жмутка.
За дзвониками пнулися вгору білі парасольки духовитого деревію, вінички блідо-рожевої материнки (О. Донченко);
Де-не-де попадався під ноги безсмертник і стирчали біляві, пухнасті вінички тирси (О. Гончар);
Кукурудза буйна, Султани віничків повикидавши, .. За обрій покуріла... (І. Вирган).
3. кул. Пристрій для збивання яєць, протертих овочів і т. ін. на піну.
Каструлю з яблучним пюре ставлять на лід і збивають дротяним віничком, поки все не зіб'ється в густу масу (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)