віниччя
ВІ́НИЧЧЯ, я, с., збірн.
1. Однорічна трав'яна рослина родини злакових з високим пишним стеблом і дрібним листям, що використовується перев. для виготовлення віників; сорго.
Восени при шляхах розсипають насіння бур'яни – високі зарослі незграбної лободи, молочаю, будяків, віниччя та нехворощі (В. Підмогильний);
По сріблястому од полинів і віниччя схилу яру горіли червоні й оранжеві кущі глоду (Ю. Яновський);
* Образно. Бліднуть вогневі рани, слабне, розпливається жовто-буре віяло в небі, рідшає густе віниччя димів (В. Винниченко).
2. Те саме, що ко́хія.
За хатою Дуня й цього року посадила віниччя і кілька кущиків чорнобривців (Б. Антоненко-Давидович);
Найпоширеніше віниччя справжнє – декоративна рослина (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)