віниччя
ВІ́НИЧЧЯ, я, с., збірн.
1. Однорічна трав'яна рослина родини злакових з високим пишним стеблом і дрібним листям, що використовується перев. для виготовлення віників; сорго.
Восени при шляхах розсипають насіння бур'яни – високі зарослі незграбної лободи, молочаю, будяків, віниччя та нехворощі (В. Підмогильний);
По сріблястому од полинів і віниччя схилу яру горіли червоні й оранжеві кущі глоду (Ю. Яновський);
* Образно. Бліднуть вогневі рани, слабне, розпливається жовто-буре віяло в небі, рідшає густе віниччя димів (В. Винниченко).
2. Те саме, що ко́хія.
За хатою Дуня й цього року посадила віниччя і кілька кущиків чорнобривців (Б. Антоненко-Давидович);
Найпоширеніше віниччя справжнє – декоративна рослина (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- віниччя — ві́ниччя іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- віниччя — -я, с., збірн. Однорічна трав'яна рослина з високим пишним стеблом і дрібним листям, що використовується перев. для виготовлення віників. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віниччя — ВІ́НИЧЧЯ, я, с., збірн. Однорічна трав’яна рослина з високим пишним стеблом і дрібним листям, що використовується переважно для виготовлення віників. По сріблястому од полинів і віниччя схилу яру горіли червона й оранжева кущі глоду (Ю. Янов., II, 1958, 362). Словник української мови в 11 томах
- віниччя — Віниччя, -чя с. раст. a) Obsinthium. б) Метельная трава, Scoparia. Вх. Зн. 7. — біле. раст. Artemisia vulgaris. Словник української мови Грінченка