віншувальник

ВІНШУВА́ЛЬНИК, а, ч.

Той, хто віншує, вітає кого-небудь.

Ольга розіслала була посольства по всіх ближніх і дальших князях – припрошувала на весілля, але віншувальників прислав лише один варяг: норманський конунг, Олафів батько (І. Білик);

На порозі вже стояли віншувальники, співаючи “Многая літа” (із журн.);

Найменший віншувальник обійшов присутніх та зібрав коляду у солом'яний бриль (з газ.).

Значення в інших словниках

1. віншувальник — віншува́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. віншувальник — -а, ч. Людина, яка поздоровляє когось.  Великий тлумачний словник сучасної мови