віолончель
ВІОЛОНЧЕ́ЛЬ, і, ж.
Смичковий чотириструнний музичний інструмент скрипкової родини басо-тенорового регістру.
Довго бринить іще рівний звук, немов хтось вчепив невидиму струну на віолончелі... (С. Васильченко);
На естраді музиканти готували свої інструменти – сердито бубонів контрабас і вібрувала віолончель (О. Десняк);
Він час до часу продавав одну зі своїх картинок, грав на віолончелі і мав досвід роблення часопису “Четвер”, до якого писав то вірші, то оповідання з циклу “Остання війна” (Ю. Андрухович);
Віолончель з'явилася в кінці XV – на початку XVІ ст. Широко застосовується як в сольній та ансамблевій грі, так і в оркестрі (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)