віолончель
ВІОЛОНЧЕ́ЛЬ, і, ж. Смичковий чотириструнний музичний інструмент, середній між скрипкою та контрабасом.
Довго бринить іще рівний звук, немов хтось вчепив невидиму струну на віолончелі… (Вас., І, 1959, 277);
На естраді музиканти готували свої інструменти — сердито бубонів контрабас і вібрувала віолончель (Десняк, II, 1955, 318).
Словник української мови (СУМ-11)