віола
ВІО́ЛА, и, ж, 1. Смичковий чотириструнний музичний інструмент, що має лад, октавою вищий від віолончелі та квінтою нижчий від скрипки; альт.
Поза склом [вікна] Віола стогне під лучком… Схиливсь над нею юнак-грач І слуха струн таємний плач… (Щог., Поезії, 1958, 286);
Діоней взяв лютню, а Ф’ямметта віолу, та й заходилися прехороше грати до танцю (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 48).
2. Старовинний смичковий інструмент, що мав звичайно шість струн, натягнених над грифом, і стільки ж струн того ж ладу під грифом.
Словник української мови (СУМ-11)