1. Словник української мови в 11 томах

віола

ВІО́ЛА, и, ж, 1. Смичковий чотириструнний музичний інструмент, що має лад, октавою вищий від віолончелі та квінтою нижчий від скрипки; альт.

Поза склом [вікна] Віола стогне під лучком… Схиливсь над нею юнак-грач І слуха струн таємний плач… (Щог., Поезії, 1958, 286);

Діоней взяв лютню, а Ф’ямметта віолу, та й заходилися прехороше грати до танцю (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 48).

2. Старовинний смичковий інструмент, що мав звичайно шість струн, натягнених над грифом, і стільки ж струн того ж ладу під грифом.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віола — -и, ж. 1》 Смичковий чотириструнний музичний інструмент, що має лад, октавою вищий від віолончелі та квінтою нижчий від скрипки; альт. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. Віола — запозичене: англ. Viola; від лат. viola — фіалка. Віолонька, Віолочка, Віолка; оля. Саша, Петя та Віола,Славик, Люся і Тарас —всі, звичайно, ходять в школу,в п'ятий, в шостий, в сьомий клас (Н. Забіла). Власні імена людей. Словник-довідник
  3. віола — ВІО́ЛА¹, и, ж. 1. Смичковий чотириструнний музичний інструмент, що має лад, октавою вищий за віолончель та квінтою нижчий від скрипки; альт. Поза склом [вікна] Віола стогне під лучком... Схиливсь над нею юнак-грач І слуха струн таємний плач... (Я. Словник української мови у 20 томах
  4. Віола — Віо́ла прізвище Орфографічний словник української мови
  5. віола — віо́ла (італ. viola) загальна назва струнних смичкових інструментів, поширених у середні віки в романських країнах. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. віола — АЛЬТ (музичний смичковий інструмент), ВІО́ЛА. Смичкові інструменти — скрипки, альти, віолончелі зараз виготовляють на фабриках (з газети); Поза склом (вікна) Віола стогне під лучком... Схиливсь юнак-грач І слуха струн таємний плач (Я. Щоголів). Словник синонімів української мови