віритель
ВІРИ́ТЕЛЬ, я, ч.
Кредитор, позикодавець.
– Позичати не хочу, бо найгірше залізти в довги. Краще бути вірителем, ніж довжником (Б. Лепкий);
Умить стали йому перед очі всі його вірителі .. Коли то він уже позбудеться цих боргів, щоб міг працювати на себе (А. Крушельницький);
Застава – це взята вірителем якась цінна річ (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)