віршик

ВІ́РШИК, а, ч.

Зменш. до вірш 1.

Посилаю оце для “Вісника” два свої віршики, написані ще зимою (Леся Українка);

У стінгазеті вмістив [Яша] пару наївних, риторичних віршиків (О. Копиленко);

Кожна людина, хоч би з невеличкою освітою, уміє підбирати рими і складати віршики (А. Малишко);

Вони складають віршики святочні, а в селах ридма плачуть кобзарі (Л. Костенко).

Значення в інших словниках

1. віршик — ві́ршик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. віршик — -а, ч. Зменш.-пестл. до вірш 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. віршик — ВІ́РШИК, а, ч. Зменш.-пестл. до вірш 1. Посилаю оце для "Вісника" два свої віршики, написані ще зимою (Л. Укр., V, 1956, 307); Кожна людина, хоч би з невеличкою освітою, уміє підбирати рими і складати віршики (Мал., Думки.., 1959, 15).  Словник української мови в 11 томах